115 окрема
механізована бригада

Вони випускалися серійно в СРСР з 1963 по 1987 рік. За цей час було створено близько трьох десятків різних модифікацій танка. Роботи над створенням танка розпочалися в Харкові в 1951 році під керівництвом Олександра Морозова. Перша модифікація — «середній танк Т-64» (об’єкт 432) була прийнята на озброєння в січні 1967 року, модифікація Т-64А (об’єкт 434) стала першим основним бойовим танком Радянського Союзу.

Конструкція Т-64 увібрала в себе найновіші розробки того часу, завдяки чому танк з вагою середнього отримав вогневу потужність важкого. Тут вперше була використана композитна броня, стереоскопічний далекомір, опозитний дизельний двигун, гладкоствольна гармата здатна вести вогонь керованими реактивними снарядами, вперше для гармати великого калібру встановленій на танк традиційного компонування був створений механізм заряджання, завдяки якому екіпаж скоротився до трьох осіб[4]. Компонування та окремі елементи конструкції були потім використані в танках Т-72, Т-80 та Т-84. Тобто, Т-64 офіційно один з найстаріших мобілізованих у ЗСУ, але не зважаючи на це він досі справно робить свою роботу.  Бойове хрещення відбулось вже після розпаду Радянського Союзу — в боях за місто Бендери під час Придністровського конфлікту в 1992 році.

Насправді ж, на момент створення Т-64 був доволі революційним танком на свій час – багатошарова броня, автомат заряджання, «карусель зі снарядами» були доволі великим та серйозним кроком у танкобудуванні свого часу, хоча і мали певні особливості на мінуси, але про все по порядку.
 
Т-64 має екіпаж із трьох осіб (механік-водій, командир танка й навідник) та автоматичне заряджання гармати. Танк поділений на три частини: відділення керування, бойове відділення та моторно-трансмісійне відділення (МТВ).

Відділення керування розташоване в носовій частині, обмежене праворуч баком пального та баком-стелажем, а з лівого боку іншим баком пального, щитком приладів керування та акумуляторними батареями. В центрі відділення розташоване робоче місце механіка-водія з органами керування, зокрема, з важелями повороту та педалями. Люк механіка-водія розташований у даху корпусу, а за його сидінням також наявний люк запасного виходу в дні.
Бойове відділення представлене поєднанням корпусу й башти, воно розташоване в центрі машини між відділенням керування та силовим. Разом з баштою обертається прикріплена до неї кабіна (кошик башти), в якій містяться механізм заряджання й робочі місця навідника та командира (ліворуч і праворуч від гармати відповідно), що включають сидіння та відповідні прилади керування. Над командиром розміщена командирська башточка з приладом спостереження та зенітним кулеметом.

В задній частині корпусу знаходиться моторно-трансмісійне відділення (МТВ; також силове відділення), відділене герметичною перегородкою від бойового. Там розташовані двигун, трансмісія, генератор та пов’язані з ними системи. Зовні танка прикріплені баки з пальним, ящики з запчастинами, інструментами й приладдям (ЗІП), буксирувальні троси, колода самовитягування, вкривальний брезент, ОПВТ, частина боєкомплекту зенітного кулемета та інше допоміжне обладнання.

Розміщення паливних баків таким чином має свої недоліки,звісно. Так,наприклад, у випадку пробиття броні був дуже великий шанс на пожежу всередені машини або навіть вибух паливних баків, але на Т-64 вже стояла система автоматичного пожежогасіння, що мала б мінімізувати цей ризик. Також це могло б причинити вибух боєкомплекту у зв’язку з тим, що через додавання автомату заряджання, «карусель» з боєкомплектом була у підлозі танка, тож теоретично – будь-яка пожежа могла спричинити великий вибух.
 
Корпус танку є жорстко звареною з броньових листів коробкою, що складається з носової частини, бортів, корми, даху, перегородки й даху силового відділення. Носова частина зварена з верхньої та нижньої лобових деталей, переднього листа даху, бортами та дном. Верхня лобова деталь композитна, тришарова, складається з зовнішнього 80-мм шару сталі, 105-мм шару склотекстоліту та 20-мм шару сталі для Т-64А/Б. Лист має кут 68° до нормалі, внаслідок чого горизонтальна товщина масиву складає 547 мм. Бортова броня «Об’єкта 432» всюди була 80 мм завтовшки, на Т-64А/Б вона дорівнює 85 мм біля керівного та бойового відділень і 70 мм біля силового.

Башта лита з привареним дахом, її передня частина — композитна, з корундовим наповнювачем для Т-64А/Б. Товщина лобової броні башти складає 450—460 мм під кутом 10—25°. Обертання башти гідравлічне, також наявний ручний механізм.

У рамках дослідно-конструкторської роботи «Відбиття», відкритої задля протидії новим західним боєприпасам, як M111, було створено ефективнішу броньову комбінацію: 60-мм зовнішня сталева плита, 35 мм склотекстоліту, 30 мм сталі, 35 мм склотекстоліту й 40 мм сталі. Цю посилену броню отримали Т-64БВ і Т-80БВ, прийняті на озброєння 1985 року. Т-64А отримав додатковий 30-мм лист сталі, що наварювався на верхню лобову деталь під час ремонту, однак цей захист поступався п’ятишаровому. Т-64БВ отримав вибуховий динамічний захист «Контакт-1», його також встановлювали на Т-64А, Т-64Б/Б1 під час капітального ремонту. «Контакт-1» є доволі мемним динамічним захистом, бо жарти про те, що ми за звичкою обіш’ємо цим ДЗ надіслані нам танки Леопард та Абрамс перестала бути жартом і ми дійсно почали зашивати західні танки в «Контакт».

Всі варіанти Т-64 озброєні гладкоствольними танковими гарматами з роздільно-гільзовим заряджанням. Постріл гармати складається з двох частин: снаряда й частково горючої гільзи, в якій міститься метальний заряд. Ранні Т-64 мали 115-мм гармату 2А21 (Д-68), замінену на 125-мм 2А26 (Д-81Т) у модифікації Т-64А та 2А46-1 (Д-81ТМ) з 1974. Т-64Б отримав гармату 2А46-2, здатну вести вогонь керованими ракетами 9М112, а з 1979 на Т-64Б почали встановлювати 2А46М-1 зі змінною трубою ствола та покращеними противідкотними пристроями.

Гармати родин 2А26 та 2А46 можуть вести вогонь бронебійними опереними підкаліберними (БОПС), кумулятивними та уламково-фугасними снарядами. Боєкомплект Т-64А/Б складає 36 пострілів: 28 у конвеєрі механізму заряджання (МЗ), 7 у відділенні керування (7 зарядів і 5 снарядів у баку-стелажі та 2 снаряди біля нього) та 1 у бойовому відділенні.

Крім того, гармата стабілізована у вертикальній і горизонтальній площинах за допомогою стабілізатора з електрогідравлічним або електромашинним приводом. У різний час встановлювали моделі 2Е23, 2Е26, 24Е28, 2Е42 тощо. Українські Т-64 всі озброєні гарматою 2А46-2, що є доволі непоганим озброєнням,яке має достатньо велику точність, що дає, в свою чергу, вести вогонь з закритих вогневих позицій, використовуючи танк як САУ. Всі російські танки, до речі, озброєні тими ж гарматами, але різних модифікацій я от 2А46М-1/2.

Механізм заряджання (МЗ) Т-64 здійснює повністю автоматичне заряджання гармати будь-яким типом снарядів (у тому числі керованими ракетами). МЗ гідроелектромеханічний, розміщений у кабіні (кошику) башти. Постріли перебувають у L-подібних касетах, в яких снаряди розташовані горизонтально на підлозі кабіни, а метальні заряди — вертикально. Час заряджання пострілу складає 7,1—19,5 секунд при повороті АЗ на один крок і при повному оберті відповідно.
Всі серійні радянські варіанти Т-64 мали дизельний двигун 5ТДФ потужністю 700 к. с. (522 кВт).
Двигун 5ТДФ являє собою п’ятициліндровий опозитний двотактний турбопоршневий дизель, однорядний, з горизонтальним розташуванням циліндрів і зустрічним рухом поршнів. Відбір потужності двобічний. Поряд з поршневою частиною є два з’єднаних між собою лопаткових агрегати: нагнітач і газова турбіна.[43] Двигун був надзвичайно малий і легкий, але вимагав ретельного технічного обслуговування і якісних ПММ. Крім того, дизель був високоспритний і працював у дуже теплонавантаженому режимі, що вимагало при його запуску постійно користуватися котлом підігрівача при температурі навколишнього повітря від +10 °C і нижче. Робочий об’єм двигуна склав 13,6 л, літрова потужність 52 к.с./л, максимальна частота обертання колінвала 2800 об/хв.

5ТДФ багатопаливний, він здатен працювати на трьох видах пального: дизельне (марки Л, З, А), авіаційне (ТС-1), бензин (А-72, А-76) та їх суміші в будь-яких пропорціях. Цю можливість було вперше введено в червні 1973 на висоті до 1000 м над рівнем моря, а 1975 року розширено до 3000 м.[42] Місткість баків з пальним складає 1270 літрів, з яких 730 перебуває у внутрішніх баках.
За часів СРСР були спроби форсувати двигун для більшої потужності, однак фактично ці ідеї здійснились лише в незалежній Україні, де було створено варіанти 5ТДФМ (850 к. с.) та 5ТДФМА (1050 к. с.). Крім того, в 1970-ті розробили шестициліндровий 6ТД-1 потужністю 1000 к. с., призначений для модернізації Т-64, але через тогочасний курс вищого керівництва СРСР на газотурбінні танки, їх встановили лише на Т-80УД. Тож, любителі «понавалювать» на турбованих дизелях, це ваш шанс отримати неймовірний досвід та відчуття. До речі. Т-64 доволі економна машина. На повному баку його запас ходу складає 500-600 км без дозаправлення.

Ходова частина складається з гусеничного рушія та підвіски, яка з’єднує елементи рушія з корпусом.
Ходова частина танка Т-64 зберегла концепцію об’єкта 430, але отримала нові опорні котки з внутрішньою амортизацією, що виготовляються з алюмінієвого сплаву, і нову полегшену гусеничну стрічку з паралельним резинометалевим шарніром. В результаті цього маса ходової частини Т-64 становила лише 15 % від маси танка.

Рушій складається з двох гусеничних стрічок по 78—79 траків. На кожному борту наявні: тягове колесо цівкового зачеплення з двома зубчастими вінцями (ззаду), цільнометалеве напрямне колесо з механізмом натягу гусениці (спереду), 6 здвоєних опорних котків з внутрішньою амортизацією, чотири підтримувальні ролики з внутрішньою амортизацією та відбійник.

Траки гусениць — паралельного типу, з гумометалевими шарнірами, штампованими сталевими ланками та ґрунтозачепами. Вони з’єднані між собою гребенями в середніх частинах та скобами («біноклями») по краях, закріпленими на пальцях. Скоби також відіграють роль цівки для зачеплення тягового колеса.

Підвіска індивідуальна (тобто, кожен коток підресорений окремо від інших), торсіонна. Вузол підвіски складається з торсіонного валу, балансира, осі балансира, гідравлічного телескопічного амортизатора й упора для обмеження ходу балансира опорних котків. Торсіонні вали лівих і правих підвісок розташовані співвісно, вони з’єднують балансири з корпусом машини. Гідроамортизатори призначені для пом’якшення коливань і погашення ударів при русі, вони встановлені на 1-му, 2-му і 6-му вузлах підвіски.

Слід зазначити, що гусеничний рушій Т-64 розроблявся для європейського театру воєнних дій і його трак хороший саме на європейському ТВД (глинисті, торф’яні та чорноземні ґрунти). У гірській кам’янистій місцевості прохідність Т-64 нижче ніж у Т-72, оскільки його трак має слабо розвинений малюнок ґрунтозацепів. Крім того, значна кількість щілин у гусениці Т-64 і малий діаметр і ширина котків знижують його прохідність по піщаних ґрунтах, яка для Т-72 в таких умовах дуже висока. Тому Т-64 доволі комфортно відчуває себе на рідний українській землі та не рідній російській.

Плавність ходу Т-64 дуже висока. Попри те, що опорні котки виготовлені штампуванням з плоского листа металу, не мають гумового покриття торців, і мають внутрішню амортизацію — на місцевості гусеничний рушій Т-64 практично не видає шуму, а плавність ходу забезпечується дуже м’якими торсіонами і вдалою конструкцією гідроамортизаторів.
Транспортабельність Однією з вимог при проектуванні Т-64, як втім, і інших радянських танків, була умова можливості його транспортування залізницею, що накладає жорсткі обмеження на габаритні розміри, зокрема, на ширину. Ця умова була виконана. Т-64 може перевозитися залізницею, автомобільним, авіаційним і морським транспортом. Всі ж бачили, як «головастіки» тягають Т-64 по всій країні, вірно?

Україна розробила щонайменше чотири варіанти модернізації танка Т-64:
Т-64Е — проєкт модернізації Т-64Б, що передбачав встановлення 850-сильного двигуна 5ТДФЕ, нової СКВ, динамічного захисту «Ніж»/«Дуплет», КАЗ «Заслін» тощо. Розроблений 2010 року на ХБТРЗ, випущено щонайменше один зразок.
Т-64Б1М (також знаний як Т-64БМ1М і Т-64БВ1) — модернізація Т-64Б1 з динамічним захистом «Ніж» і забаштовою нішею для боєкомплекту. Розроблена на ХЗТМ протягом 2013—2014 для ДР Конго, виготовлено щонайменше малу серію.
Т-64БВ зр. 2017
Т-64 «Краб»
Навіщо? Бо ми можемо.

*На думку автора цього допису – Т-64 є одним з найгарніших танків в світі взагалі, за всі часи танкобудування